Минулого тижня мені стало цікаво, що пишуть у The Guardian та The New York Times. «Гардіан» я почитав, а в «Нью-Йорк Таймс» вдалося лише переглянути заголовки — контент доступний за підпискою. У цей момент я згадав про The Economist. Знайшов застосунок — він також за підпискою й коштує чимало, але є можливість спробувати місяць безкоштовно.

Вже тиждень читаю й насолоджуюся тим, як подається матеріал. Заголовки не клікбейтні, гумор не плаский, трапляються відсилки до попкультурних мемів та цікава гра слів. Чесно кажучи, я не думав, що англійською буде настільки просто й зрозуміло. Але я вражений, наскільки англійською читається легше та цікавіше. Я вже не пам’ятаю, коли востаннє дізнавався стільки нового — соціальні мережі давно знизили якість контенту до примітивного.

Наприклад, сьогодні я прочитав статтю про «тихі знання» (tacit knowledge). Це знання, які не документуються й які можна отримати лише від досвідчених співробітників; вони зникають разом із цими людьми. Один цікавий приклад: Крістофер Майерс з університету Гопкінса проводив час із командою медиків-рятувальників. Він помітив, що під час обіду, коли вони змінюють один одного, вони діляться цікавими знахідками та ідеями.

Одна з таких ідей: у ситуаціях, коли людину вкусила отруйна змія, найближчий зоопарк з великою ймовірністю може мати протиотруту.

У часи рілсів, тіктоків і швидкого контенту я вже забув, що таке споживати якісний і змістовний матеріал. Це схоже на відчуття, коли я перечитував 12 здоровенних томів всесвітньої енциклопедії на горищі в дідуся й бабусі.